oles_barlig

В запорізькому журналі “Афіша”, що вийшов минулого тижня міститься добірка сучасної прози від шістьох запорізьких авторів:

Максима Щербини moisey_vasili4
Сани Праєдгарденссон sana_sson
Тані Савченко fish_ua
мене oles_barlig
Тані Скрипченко emma_nolberg
Юрія Ганошенка ganoshenko

Ось моя передмова до цих творів, з якої до випуску взяли лише тексти про самих авторів:


Современную запорожскую прозу условно можно разделить на «социальную» и «игровую». Первая стремится чётко или опосредованно изобразить социальные процессы, проявляет к ним разные формы сопричастности: высмеивает, сопереживает, анализируют, мифологизирует, бесстрастно констатирует и т.д. К такой литературе я бы отнёс Валентина Терлецкого, Анну Лупинос, Владимира Филя… Их произведения интересны тем, что помещают «здесь и сейчас» в витрину художественного текста, но признаюсь, что мне более близка «игровая проза» созвучная с постмодернистскими концептами мироощущения. Авторы представленные в этой подборке относят именно к подобной литературе.
Максим Щербина автор очень «разной» прозы. Разной по своей тематике, сюжету и композиции. Сказать о нёй что-то одно – очень сложно. Представленная здесь рассказы не мой, а его собственный выбор для публикации. Я же предлагаю зайти на его страницу в живом журнале и почитать другие произведения автора.
Татяна Скрипченко равнодушна к публикации своих стихов и рассказов до неприличия. Записывает их неаккуратным подчерком в тетрадь и не хранит их как зеницу ока. И зря – и поэзия и проза Тани удивительная вещь, ничего подобного в Украине я ещё не встречал. Набирая её каракули в своём компьютере я тешу себя надеждой, что когда-нибудь её талант будет оценён по достоинству.
Цикл рассказов Саны Праедгарденссон «Боги що ходили між люди. Галвар» называли и языческой и феминистической прозой. На самом деле, это истории про вселяющееся в людей и животных божество, которое через свой невысокий уровень IQ попадает во всевозможные дурацкие истории.
Юрий Ганошенко известен больше как поэт и литературовед. Написание прозы началось у него именно с романа «Алмазний протез (Ніякого сексу не буде)». В его основе идея характерная для стихов Юры – близость между людьми невозможна, слова никогда ничего не объясняют и любящие в своей любви не способны понять никого, даже самих себя.
Татяна Савченко автор очень хороших стихов и не мене хороших переводов современной русской и белорусской поэзии на украинский язык. Её первый роман «Мануал до черепахи» написан в лучших традициях Тараса Прохасько и Татьяны Малярчук.

singing_foot порадував мою старечу душу ось цим постом:

«СТАЛАСЯ ЖАХЛИВА КАТАСТРОФА!

Зірка українського музичного андеграунду, вокалістка неймовірно альтернативного та психоделічного гурту "Фактично самі", можна сказати, розум, честь та совість української інді-музики, а також велика андеграундна письменниця, твори якої сповнені глибинної філософії та неймовірного таланту, який можна порівняти лише із вершинами світового письменства, спокусилася таки на золотого тельця. Кинувши неймовірно талановитого драматурга Антона Фрідлянда, Ірена Карпа вийшла заміж за американського мільйонера Нормана Пола Хенсена, який знається на справжньому андеграунді! А, може, це кохання?»

1.
позавчора з’ясувалося, що моя донька боїться часника. не запаху, а саме самого зовнішнього вигляду. окропили святою водичкою, притулили срібло – проти цього не обурювалася.

2.
вчора мене змусили дивитися футбольний матч – о горе мені, горе!!..
протягом цього ніяк не міг зосередитися на сюжеті – хто кого. дивився на це як на картинку. дурацька це все- таки справа – дорослі дядька ганяють з кутка в куток м’ячик...

3.
sana_sson вчора провела на мене ось таку фігою:

Генератор личности

Ваше имя Итак, ты: Принцесса И живешь ты: В замке на утесе Наличие совести: Есть зачатки Тебя все любят: За ум Тебя не любят: За жестокость Тебе всегда помогает: Плитка шоколада Твой символ: Печать Твой лучший друг: Любит тебе поплакаться Твой главный враг: Мечтает оказаться на твоем месте Тебя любит: Такой же как ты Твое предназначение: Борьба

все гадания на aeterna.ru

тож я тепер принцеса!!
(найдивніше, що при всій моїй зневазі до подібних тестів, майже все в ньому відповідає істині)

1.
дружина безсоромно користується моїм службовим положенням: дзвонить в жек, скаржиться на холодні батареї. вони відповідають, що нічим не можуть зарадити. тоді вона говорить їм, що я працюю на телебаченні. за кілька годин батареї вже гарячі...

2.
сьогодні на роботі видавала марлеві пов*язки:

( Посмотреть в полный размер, 46.02 КБ, 720x480 )

Люблю ґрозу в началє майа. А ще – Ренату Літвінову. Не буду пояснювати зараз чому – іншим разом, лише зізнаюся в своїй симпатії і пропоную вам невеличке оповідання написане за мотивами її авторської стрічки “Богиня. Як я покохала”.


БУДИНОК ІЗ НЕПОЗАБИВАНИМИ ВІКОННИЦЯМИ

Фаїна сиділа біля відчиненого вікна. У його світлому квадраті вміщувався світ поділений для очей Фаїни на три головні складові: небо, поле засаджене житом, та пагорби, що розляглися за морем злаків.
Небо тут завжди однакове – блакитне із дрібними біло-сірими хмарами, що постійно плинули легким вітрерцем.
Жита було багато. Куди не глянь, воно линуло аж до самого виднокола. Жито завжди було стиглим. Воно ніколи не проростало з землі. Не було зеленим. З дня у день його колір був темно-русявим із золотавим відтінком. І його ніхто ніколи не збирав. Не вистигало. Не прагнув їсти з нього хліб. Лише іноді його клювали граки, які час від часу з'являлися звідкілясь великою чорною зграєю (але й після цього, його зерен не ставало менше, здавалось воно залишалось неушкодженим). Жито те підкорювалося вітру – колихалось, перекочувалося хвилями.
Пагорби були майже не помітними – вони знаходились так далеко, що розчинялися у крайнебі, і зрідка, коли землею стелився низький туман розмивалися, здавалися намальованими аквареллю щедро розбавленою водою.
Фаїна гризла ніготь. Її світле волосся, неохайно зібране до купи, вибивалося з полону шпильок, лізло у очі. Липнуло до губ, потрапляло у рот, і випльовувалося Фаїною бездумно, без дратування, просто за звичкою.
Її панчохи давно порвалися. На них була купа дірок. Спочатку Фаїна зашивала їх. Потім поклала на поличку. Вони пролежали там, мабуть, років п'ятдесят, доки вона не вирішила зробити з них гірлянду і повісити її на замусолене дзеркало – як згадку про ті часи, коли вона була ще живою.
"Коли я ще була живою" – проговорила подумки Фаїна відгризаючи шматочок нігтя на мізинці. ( Read more )

1.
здається, не носити зараз пов’язку на роті стає громадською позицією.

2.
вчора знімали екзотичні хвойні рослини в теплиці з субротропічними культурами ботанічного саду. працівники теплиці злиняли, мовляв: “Ви тут знімайте все, що вам треба, а потім покличете нас...”. дивно, якби за таких умов у мене не могли б розігратися кліптоматичні настрої. поки Макс фігачив на камеру усіляких кипарисів я кружляв навколо мов крук жадаючи щось спиздити. і ось, надибав деревце карамболя з кількома плодами. зірвав, приніс додому. думав, там є насіння. Але це плід зав’язався партенокарпічно((((.
проте тут має бути ще ось про це: карамболь їв вперше в житті. На смак нагадує аронію чорноплідну (людською мовою “горобину чорноплідну”), але більш водянисте... а пахне це все, взагалі – свіжоскошеною травою.

чудовий вірш від Тані Скрипченко emma_nolberg:

***
Есть те, кто мало в чем уверен
но предвещают смерть растений
Глаза растений дышат бурей
а нет ли в них чего-то свыше?
Был стебель гладким и пушистым
одновременно. Как обычно
балконов двери в сад выходят
Парад растений громыхает
в садовой лени растворяясь
Вперед выходят все кривые
с шипами, ранами, малиной
татуировками, щитами.
Играли ведра,пели трубки
то неуверенно, то чутко.
По клумбам поползли цветные пятна.
Бег тараканий прерван безвозвратно
отравой ядовито-однократной
сердца разорваны и насекомье царство поражено,
как обещалось раньше.
Неистово скорбят ночные птицы,
хоть их зовут мышами,
но они летают,
их любят те, кто знает их язык.
Летучий голос заключен под кожей пальцев
на этот звук придет любая мышь
Животный мир незамкнут, дверь открыта.
Мне снилось, что я встретила того,
кто выведет меня из лабиринтов города,
чадящего автомобильной пеной
Опять мне снились пальцы и гадания по ним,
и предсказания ногтей ,что завтра
я останусь дома, а послезавтра буду
где-то вне его
Всегда во сне теряю деньги и ключи
а кто без них я?
и вечно все обходится же как-то
автобусы горят и не сгорают
несется лифт сквозь крышу
и - ничего...
Я слушаю, но я -не слышу
Неинтересно или все равно.

дуже подобається пісня в цьому ролику:



(та й сам ролік файний, що тут скажеш)

якби не моя робота, то я собі вже давно зробив би пірсинг у брову
(((

Обіцяв викласти це трохи згодом, але в когось вже нетерплячка, тож:

Така химерна річ: від худого діда позичив волохате тіло, від батька, що майже немає на тілі волосся – проблеми із зайвою вагою. Але все це дрібниці... Варто мені вже, мабуть, змиритися із тим, що я секс-символ сучасної української літератури:
(те, що в мене тут на голові sana_sson обізвала зачіскою римського легіонера)




( Read more )

Запитання для моїх френдів геїв:
В репертуарі Лоліти Мілявської є пісня, яку вона сама ідентифікує як “гей-гімн”, і пісня, яку так прозвали журналісти. Яку з цих пісень ви б самі назвали “гей гімном”:

“Пошлю его на...”:


“Остановите Землю”:

Моя дружина sana_sson вже кілька місяців працює над проектом su_hermana (“Щоденник їхньої сестри”). Ось уривок з нього:

“13 АПРЕЛЯ 1879 ГОДА, ВОСКРЕСЕНЬЕ

Дорогой Дневник!

Знаешь ли ты, что у тебя есть целый десяток кузенов? В таких же, как ты, тетрадях мой брат Альмерия ведёт свой дневник. Скрупулёзно записывает каждое, даже брошенное в сторону, слово и всякий взгляд, все наши побуждения и движения, любое событие. Наблюдает за всеми беспристрастным взглядом историка. Десятки толстенных фолиантов в расшитых серебряными вензелями бархатных переплетах лежат у стены и служат ему время от времени креслом или постелью.

В желтых арабских шароварах, с распущенными, ниспадающими до пояса волосами (Так редко удается увидеть их, не стянутыми в тугую косу, а плащом покрывающими его плечи и спину.), он сидит у окна за низким столом и пишет.

Перо резво бежит по бумаге и вот зависает на секунду, трепещущее от нетерпения: Альмерия подыскивает подходящее прилагательное или распутывает какую-нибудь уж слишком мудреную фразу. Потом оно снова опускается, склёвывает белый хрустящий лист и выплевывает маленькие круглые буквы, рассыпает по строчкам слова и внизу расчеркивает чернильным носом – Альмерия закончил и ставит дату. Быстро перечитывает и захлопывает восемьдесят какой-то-там том, поднимается, несколько раз разжимает и сжимает пальцы левой руки (Он - левша, левой держит и ручку и нож.), качает головой.

- Всё враньё… - Говорит он мне, лукаво улыбаясь, подносит ладони к губам, целует свои ногти, ещё раз повторяет это своё: - Всё враньё…

И я ему верю.
-----------------------------------”

що собі думають люди, що тулять ось такі рекламні слогани:
"Быть красивой, это модно!",
"Чёрный - самый модный цвет 2009"
??!!??

Як я вже повідомляв: http://oles-barlig.livejournal.com/169169.html в неділю відбулася презентація альманаху сучасної української фантастики “Український фантастичний оглядач “УФО”. Свого часу я надсилав туди дещо зі своєї прози й отримав у відповідь чимало цікавих думок від їхнього головного редактора. Але більш за все це видання повеселило мене, коли я відправив туди оповідання дружини “Великий строк”. Зазначу, що редакція альманаху дотримується політики діалогу з автором. Себто “ми надрукуємо вас, якщо ви перепишете ось це, а ось це взагалі викинете”. Так от, надсилають вони листа у відповідь на Санине оповідання з якого виходить, що вони не зрозуміли про що в ньому йдеться і просять виправити те, що за суттю і окреслює цю прозу як “фантастичну”. Я зрозумів, що випадок цей, мабуть, клінічний і стало мені якось сумно за вітчизняну фантастику, яку вирішили відновлювати саме ці люди. А, зовсім забув: одне з приоритетних запитів редакції щодо творів, їхня дія мусить відбуватися на території України та бажано спиратися на місцевий фольклор. В руслі всього цього так і уявляю собі оповідання про якогось м’язистого Тараса у вишиванці, якій йде до лісу, аби визволити від змія красуню Галю. По дорозі рятує від чугайстра звабливу цицькасту мавку, і коли та намагається його звабити то рішуче відповідає: “Я Галю люблю і їй не зраджую”. Потім через пару абзаців починає мочити з покидьком-змієм, гасить його і вертається до села аби одружитися з Галею за усіма народними звичаями (“народні звичаї” при цьому яскраво зображуються ще так абзаців на 5, перебріхуючи етнографічні нариси скачані автором з інтернету).
Ото так...

вчора одна з моїх френдес виклала пост зі світлинами про подібність до своєї матері. це наштовхнуло мене на це:
з усіх своїх родичів я більш за все схожий на Капіталіну – матір свого батька. ось для порівняння два моїх і два її поличчя:


( Read more )


( Read more )
(навздогін ось цьому: http://oles-barlig.livejournal.com/169320.html)

Щойно переглянули з sana_sson тіпа «біографічний фільм про стосунки Лорки та Далі. От, що я вам скажу: муть-муть, і ще раз – «муть». По-перше, полестили як зовнішності Далі так і Лорки – обидва вони не були ззовні такими цукровими хлопчиками, як ці два актори. По-друге, Далі надто романтизований. Стільки рожевих шмарклей відірваних від того, якою паскудою він був насправді. Скажімо, з цього фільму ми дізнаємося він поїхав з Іспанії до Парижу, бо боявся близькості з Лоркою – хуйня. Поїхав він, бо хотів слави і бабок й знав, що в Іспанії йому із цим особливо ловити нема чого. По-третє, автори фільму ніби хотіли сказати, що «квіточку Далі» так ніхто і не зірвав і він проніс її, щоб потім, мабуть, віддати її на тому світі Лорці – щаз заплачу! По-четверте, ... Ой, грець із ним! Фігня розрахована на неосвідченних сентиметальних педиків та жінок, що люблять фільми з серії «ЖЗЛ».
Знавці біографії Лорки – чи існувала в його житті така собі «Магдалена» - «письменниця-суфражистка», чи це вигаданий персонаж?

У моєї доньки є химерна звичка до якої її ніхто не привчав:
Коли вона бачить якийсь транспорт в русі: легкові автівки, вантажні, трактори і навіть потяги то вона махає їм ручкою і посилає повітряні поцілунки.
Думав віддати її згодом на оперну співачку, але, мабуть, доведеться відправляти на автомеханіка...