oles_barlig

каждый день чрез мост аничков
поперек реки фонтани
шагом меджленным проходит
дева, служащая в банке..

…


кто ты, молвила, откройся
хочешь, я запламенею? –
и мы вместе по закону
предадимся гименею..

))))
для мене цей вірш є особливий, оскільки я ніколи не був в Пітєрє, тому змальовував його з того, що зміг знайти.

модернистский принцип, однако..)

скоріше "постМ" оскільки Вікіпєдія стала джерелом інтертексту в цьому вірші)))

правду говорять – ніколи не довіряй автору, вважаючи, що він знає більше, ніж будь-хто інший. ти думаєш собі одне, а текст говорить про інше. і взагалі – яке ти маєш до цього відношення?)) ти ж автор, а твій текст – самостійна одиниця. і говорячи модерністський, я мав на увазі не якісь там уявні уявлення про модернізм чи постмодернізм, а фундаментальну особливість модерністського тексту, про яку ти тут, до речі, сам сказав)

скільми мама мені говорила - не сперечайся з філологами - вони хорошому не навчать!!!))

але послухатись їх час від часу можна – поганому все одно не навчать, а як навчать – так воно в житті згодиться)

тоді вчить мене, пане, поганому - я згоден!!))

та ти й сам годисся навчити поганому – шо ж тобі це дасть нового та незнаного?)

а раптом це таки розширить мої екзистенційні обрії!?!))

слухай, життя нам стільки граничних досвідів пропонує, що годі вже чогось нового шукати, просто живи, і життя тебе огріє гаєчними ключами по повній програмі, так що жалітися на недостатність не варто, і шукати додаткових екстрімів також))

я вже давно не шукає екстримів)) скоріш розшукую варіації вже перевіреного і уподобаного))

в першу чергу складається враження, що ми маємо справу з пейзажною лірикою, осмисленням локусу в його культурологічній функції, у фіналі вірша можемо говорити про зміщення акценту в бік медитації, проте є декілька моментів, які ставлять таке прочитання під знак достатньої сумнівності. канон і традиція пейзажної лірики передбачають переживання топосу як відображення внутрішнього стану ліричного я, і тут ніби немає ніяких проблем. проте, якщо придивитися уважно до послідовності, то одразу помітно, що атрибуція петербургу здійснюється через каталог. можна було б одразу запідозрити, що каталог, на який в українській літературі так часто посилаються, маючи головно в літературі останніх десятиліть роман андруховича «рекреації», тут витікає з дещо інших джерел. подібно до того, як у «доріані греї» уайльда коштовності, які перебирає доріан – це зібрані ним скарби-віхи на шляху утримки власного я, а також концентрація уявних чеснот, топографічні імена у вірші – це віхи оживлення, ущільнення уявного міста, це – колекція, а саме ліричне я постає в якості колекціонера – фігури, співставної з денді та фланером в культурі початку хх століття. збирання фрагментів вражень – ліпнина, клумби, суцвіття ліхтарів – усе в свою чергу відсилає як мінімум до «трофеїв» ередіа – каталогізуючої лірики символістського толку.
неявний еротичний підтекст, скоріше, конструйований, аніж пережитий, відсилає до маскулінної сексуальності – очерет, колони, фалоси, ліхтарі – він стає характеристикою свідомості, поставленої перед проблемою вибору, коли крізь риси топосу проступає образ обʼєкту бажання. разом з монотонністю неперервного переліку продовжується паралелізм бажання та міста – риси обох затираються на користь їх подібності, з чого випливає характерна для літератури першої половини хх століття техніка прочитування тіла як ландшафту і відображення в напруженнях і розслабленнях його змін на обличчі чи в тілі обʼєкта пристрасті. послідовність від золотого трикутника через скрапування, вбивство змія, гартування до покладання квітів на цвинтарі складає алегорику жертовного кохання та еротичного наративу; поява теми кладовища відновлює в свідомості мотив перехіності «бренности» буття та життєвої втоми. втома життя, почуття на фоні ландшафту-колекції з фігурою колекціонера-аналітика в центрі уводить в контекст есе гофмансталя про дʼанунціо з його наскрізною темою втоми онуків аперед діяннями предків та аналіз і смакування психології занепадництва і кінця часів. гастарбайтери в фіналі вірша – це певною мірою видіння нової одновимірної людини маркузе, морлоків уелса та порожніх людей еліота – фантазм приходу нового варварства, занепаду культури – звідси недалеко і до шпенглера з чотирма порами року цивілізації – цілком модерністський контекст, котрий витікає не стільки зі сказаного у вірші, скільки з установки на конструювання інтелектуальної моделі світу з уміщеним в нього субʼєктом та спостереження за розвитком його особистості в цих обставинах

задоволений?)

я задоволений майже будь-якою увагою до своєї творчості, а особливо такою розлогою! зараз прочитаю і детальніше відпишу))

ок))

дякую, сонечко. до цього науковий аналіз моїх творів був більше делітанський - знайома писала курсову по моїй прозі та поезії. ти не проти, якщо я викладу це завтра у себе в ЖЖ?
зараз скину тобі ще дещо у приват.

заради бога – я ж тобі написав, тепер це твоя власність)

ну... дарствена ж не оформлена. і я не є твоїм душепріказчіком. тому це твоя інтлектуальна власність)))

цим дарую вищеопублікований текст власнику вищенаведеного нижчепроаналізованого вірша))

знаємо таких!! нєт, нєт, нєт і ещьо раз - нєт! - спершу до нотаріуса!))

ну то і йди до нього сам, я свій дозвіл дав. а у мене справи – завтра відпочиваю, а з понеділка перероблюю дисертацію. там виправлень – на 200 сторінках, замахатися)

бідолашний! і що - нікому тебе розрадити на цих вихідних?))

а мене ніхто ніколи не розраджує – я сам собі знаходжу заняття і мороку то на голову, то на інші місця, в даному випадку – на очі та на пальці на клавіатурі) так що трагедії немає)

а на інші органи (окрім пальців та клавіатури) передбачається найближчим часом?))

інколи бувають випадки, що найбільш ерогенною зоною виявляються мізки)