Олесь Барліг

сучасна запорізька художня проза

2009-11-10T10:51:48Z

В запорізькому журналі “Афіша”, що вийшов минулого тижня міститься добірка сучасної прози від шістьох запорізьких авторів:

Максима Щербини moisey_vasili4
Сани Праєдгарденссон sana_sson
Тані Савченко fish_ua
мене oles_barlig
Тані Скрипченко emma_nolberg
Юрія Ганошенка ganoshenko

Ось моя передмова до цих творів, з якої до випуску взяли лише тексти про самих авторів:

Современную запорожскую прозу условно можно разделить на «социальную» и «игровую». Первая стремится чётко или опосредованно изобразить социальные процессы, проявляет к ним разные формы сопричастности: высмеивает, сопереживает, анализируют, мифологизирует, бесстрастно констатирует и т.д. К такой литературе я бы отнёс Валентина Терлецкого, Анну Лупинос, Владимира Филя… Их произведения интересны тем, что помещают «здесь и сейчас» в витрину художественного текста, но признаюсь, что мне более близка «игровая проза» созвучная с постмодернистскими концептами мироощущения. Авторы представленные в этой подборке относят именно к подобной литературе.
Максим Щербина автор очень «разной» прозы. Разной по своей тематике, сюжету и композиции. Сказать о нёй что-то одно – очень сложно. Представленная здесь рассказы не мой, а его собственный выбор для публикации. Я же предлагаю зайти на его страницу в живом журнале и почитать другие произведения автора.
Татяна Скрипченко равнодушна к публикации своих стихов и рассказов до неприличия. Записывает их неаккуратным подчерком в тетрадь и не хранит их как зеницу ока. И зря – и поэзия и проза Тани удивительная вещь, ничего подобного в Украине я ещё не встречал. Набирая её каракули в своём компьютере я тешу себя надеждой, что когда-нибудь её талант будет оценён по достоинству.
Цикл рассказов Саны Праедгарденссон «Боги що ходили між люди. Галвар» называли и языческой и феминистической прозой. На самом деле, это истории про вселяющееся в людей и животных божество, которое через свой невысокий уровень IQ попадает во всевозможные дурацкие истории.
Юрий Ганошенко известен больше как поэт и литературовед. Написание прозы началось у него именно с романа «Алмазний протез (Ніякого сексу не буде)». В его основе идея характерная для стихов Юры – близость между людьми невозможна, слова никогда ничего не объясняют и любящие в своей любви не способны понять никого, даже самих себя.
Татяна Савченко автор очень хороших стихов и не мене хороших переводов современной русской и белорусской поэзии на украинский язык. Её первый роман «Мануал до черепахи» написан в лучших традициях Тараса Прохасько и Татьяны Малярчук.

oles_barlig @ 2009-11-09T17:55:00

2009-11-09T15:58:44Z

singing_foot порадував мою старечу душу ось цим постом:

«СТАЛАСЯ ЖАХЛИВА КАТАСТРОФА!

Зірка українського музичного андеграунду, вокалістка неймовірно альтернативного та психоделічного гурту "Фактично самі", можна сказати, розум, честь та совість української інді-музики, а також велика андеграундна письменниця, твори якої сповнені глибинної філософії та неймовірного таланту, який можна порівняти лише із вершинами світового письменства, спокусилася таки на золотого тельця. Кинувши неймовірно талановитого драматурга Антона Фрідлянда, Ірена Карпа вийшла заміж за американського мільйонера Нормана Пола Хенсена, який знається на справжньому андеграунді! А, може, це кохання?»

про різне

2009-11-09T09:56:09Z

1.
позавчора з’ясувалося, що моя донька боїться часника. не запаху, а саме самого зовнішнього вигляду. окропили святою водичкою, притулили срібло – проти цього не обурювалася.

2.
вчора мене змусили дивитися футбольний матч – о горе мені, горе!!..
протягом цього ніяк не міг зосередитися на сюжеті – хто кого. дивився на це як на картинку. дурацька це все- таки справа – дорослі дядька ганяють з кутка в куток м’ячик...

3.
sana_sson вчора провела на мене ось таку фігою:

тож я тепер принцеса!!
(найдивніше, що при всій моїй зневазі до подібних тестів, майже все в ньому відповідає істині)

mio, mio, mio...

2009-11-05T18:50:24Z

на злобу дня

2009-11-05T12:14:13Z

1.
дружина безсоромно користується моїм службовим положенням: дзвонить в жек, скаржиться на холодні батареї. вони відповідають, що нічим не можуть зарадити. тоді вона говорить їм, що я працюю на телебаченні. за кілька годин батареї вже гарячі...

2.
сьогодні на роботі видавала марлеві пов*язки:

oles_barlig @ 2009-11-04T11:18:00

2009-11-04T09:22:16Z

Люблю ґрозу в началє майа. А ще – Ренату Літвінову. Не буду пояснювати зараз чому – іншим разом, лише зізнаюся в своїй симпатії і пропоную вам невеличке оповідання написане за мотивами її авторської стрічки “Богиня. Як я покохала”.

БУДИНОК ІЗ НЕПОЗАБИВАНИМИ ВІКОННИЦЯМИ

Фаїна сиділа біля відчиненого вікна. У його світлому квадраті вміщувався світ поділений для очей Фаїни на три головні складові: небо, поле засаджене житом, та пагорби, що розляглися за морем злаків.
Небо тут завжди однакове – блакитне із дрібними біло-сірими хмарами, що постійно плинули легким вітрерцем.
Жита було багато. Куди не глянь, воно линуло аж до самого виднокола. Жито завжди було стиглим. Воно ніколи не проростало з землі. Не було зеленим. З дня у день його колір був темно-русявим із золотавим відтінком. І його ніхто ніколи не збирав. Не вистигало. Не прагнув їсти з нього хліб. Лише іноді його клювали граки, які час від часу з'являлися звідкілясь великою чорною зграєю (але й після цього, його зерен не ставало менше, здавалось воно залишалось неушкодженим). Жито те підкорювалося вітру – колихалось, перекочувалося хвилями.
Пагорби були майже не помітними – вони знаходились так далеко, що розчинялися у крайнебі, і зрідка, коли землею стелився низький туман розмивалися, здавалися намальованими аквареллю щедро розбавленою водою.
Фаїна гризла ніготь. Її світле волосся, неохайно зібране до купи, вибивалося з полону шпильок, лізло у очі. Липнуло до губ, потрапляло у рот, і випльовувалося Фаїною бездумно, без дратування, просто за звичкою.
Її панчохи давно порвалися. На них була купа дірок. Спочатку Фаїна зашивала їх. Потім поклала на поличку. Вони пролежали там, мабуть, років п'ятдесят, доки вона не вирішила зробити з них гірлянду і повісити її на замусолене дзеркало – як згадку про ті часи, коли вона була ще живою.
"Коли я ще була живою" – проговорила подумки Фаїна відгризаючи шматочок нігтя на мізинці.
Вона відкинулась на спинку стільця, запхнула пальцями кілька локонів у глиб зачіски і спробувала пригадати якою вона була тоді.
"Мабуть, я була середньостатистичною людиною": Мати - перукар. Батько - військовий. Вона – єдина дитина у родині. Усе життя у Москві. Дитсадок. Школа. Юридичний факультет. Закінчила без червоного диплома. У дитинстві мала кішку. Була товариською, відкритою, доброзичливою. Але нікого не любила. Зустрічалася із хлопцями, а згодом із чоловіками - тому що так робили усі. "Кілька разів, два, здається, вибиралася на дискотеки". На роботі розкривала так звані "злочини": крадіжки, бійки, кілька вбивств, проводила профілактичні розмови із наркоманами. А потім, вона якось... якось померла. "От, мабуть, померла я не так, як помирають усі. Авжеж немає нічого незвичного у тому, щоб померти від серцевого нападу – так помирали мільйони. Але дихати я перестала тоді, коли ще живою була вже тут".
Вона занурила вказівного пальця до своєї ніздрі. Виколупати звідти нічого не вдалося. Тоді почухала кінчик носа. Вийняла шпильки і розтріпала волосся. Підійшла до дзеркала. Крізь шар пилу, бруду і плям спробувала намацати поглядом своє обличчя – якісь його контури ще проступали.
Фаїна зовсім не змінилася зовнішньо. Такою ж була й за життя. Тепер вона розуміла слова старих у свої снах: "Не бійся померти молодою". Тут завжди виглядаєш таким, яким був коли відходив у цей світ. Тому більшість тутешніх літніх жінок заздрили Фаїні. Вона померла у тридцять сім. Потрапивши сюди, Фаїна досить довго не могла звикнути до цього. Навіть провозилася десь років тридцять з якимсь немовлям. Їй було прикро за нього, воно, як і мільйони інших дітей, лежало на землі просто неба. Лежало і кричало. Фаїна розуміла, що воно приречене вічно залишатися немовлям, проте усвідомити це змогла лише з часом. Тоді вона кинула його там, де узяла і більше не повторювала своєї помилки.
Існування тут було досить нудним. День майже нічим не відрізнявся від ночі. Просто останні були трішки темнішими, але ніколи не запалювали на небі зірки та місяць.
Хтось нічого не робив – ходили туди-сюди, час від часу про щось базікали один із одним, або лягали на землю симулюючи сон (спати тут насправді нікому не хотілося, як і їсти). А дехто намагався підпорядкувати своє існування тим, до чого призвичаївся за життя. Ці люди збиралися у групи. Створювали собі якісь заняття, вигадували різні справи, заводили романи. Хтось писав вірші, хтось щось конструював, хтось влаштовував вистави...
Спочатку деякі чоловіки пробували залицятися до Фаїни, але вона якось не була зацікавлена у цьому. Переважну більшість часу Фаїна сиділа у маленькому будиночку, який невідомо хто колись збудував біля житованого моря. Іноді розглядала себе у дзеркалі. Іноді дивилася у вікно з віконницями.

про різне

2009-11-04T09:08:01Z

1.
здається, не носити зараз пов’язку на роті стає громадською позицією.

2.
вчора знімали екзотичні хвойні рослини в теплиці з субротропічними культурами ботанічного саду. працівники теплиці злиняли, мовляв: “Ви тут знімайте все, що вам треба, а потім покличете нас...”. дивно, якби за таких умов у мене не могли б розігратися кліптоматичні настрої. поки Макс фігачив на камеру усіляких кипарисів я кружляв навколо мов крук жадаючи щось спиздити. і ось, надибав деревце карамболя з кількома плодами. зірвав, приніс додому. думав, там є насіння. Але це плід зав’язався партенокарпічно((((.
проте тут має бути ще ось про це: карамболь їв вперше в житті. На смак нагадує аронію чорноплідну (людською мовою “горобину чорноплідну”), але більш водянисте... а пахне це все, взагалі – свіжоскошеною травою.

oles_barlig @ 2009-11-02T22:14:00

2009-11-03T12:06:58Z

чудовий вірш від Тані Скрипченко emma_nolberg:

***
Есть те, кто мало в чем уверен
но предвещают смерть растений
Глаза растений дышат бурей
а нет ли в них чего-то свыше?
Был стебель гладким и пушистым
одновременно. Как обычно
балконов двери в сад выходят
Парад растений громыхает
в садовой лени растворяясь
Вперед выходят все кривые
с шипами, ранами, малиной
татуировками, щитами.
Играли ведра,пели трубки
то неуверенно, то чутко.
По клумбам поползли цветные пятна.
Бег тараканий прерван безвозвратно
отравой ядовито-однократной
сердца разорваны и насекомье царство поражено,
как обещалось раньше.
Неистово скорбят ночные птицы,
хоть их зовут мышами,
но они летают,
их любят те, кто знает их язык.
Летучий голос заключен под кожей пальцев
на этот звук придет любая мышь
Животный мир незамкнут, дверь открыта.
Мне снилось, что я встретила того,
кто выведет меня из лабиринтов города,
чадящего автомобильной пеной
Опять мне снились пальцы и гадания по ним,
и предсказания ногтей ,что завтра
я останусь дома, а послезавтра буду
где-то вне его
Всегда во сне теряю деньги и ключи
а кто без них я?
и вечно все обходится же как-то
автобусы горят и не сгорают
несется лифт сквозь крышу
и - ничего...
Я слушаю, но я -не слышу
Неинтересно или все равно.

oles_barlig @ 2009-11-02T12:37:00

2009-11-02T10:37:23Z

дуже подобається пісня в цьому ролику:

(та й сам ролік файний, що тут скажеш)

oles_barlig @ 2009-10-31T07:47:00

2009-11-01T09:42:20Z

якби не моя робота, то я собі вже давно зробив би пірсинг у брову
(((

mia di zucchero

2009-10-31T12:21:02Z

"belle mani. e tutto il resto, troppo"

oles_barlig @ 2009-10-30T12:10:00

2009-10-30T10:12:34Z

Обіцяв викласти це трохи згодом, але в когось вже нетерплячка, тож:

Така химерна річ: від худого діда позичив волохате тіло, від батька, що майже немає на тілі волосся – проблеми із зайвою вагою. Але все це дрібниці... Варто мені вже, мабуть, змиритися із тим, що я секс-символ сучасної української літератури:
(те, що в мене тут на голові sana_sson обізвала зачіскою римського легіонера)

oles_barlig @ 2009-10-30T11:56:00

2009-10-30T09:58:42Z

Запитання для моїх френдів геїв:
В репертуарі Лоліти Мілявської є пісня, яку вона сама ідентифікує як “гей-гімн”, і пісня, яку так прозвали журналісти. Яку з цих пісень ви б самі назвали “гей гімном”:

“Пошлю его на...”:

“Остановите Землю”:

oles_barlig @ 2009-10-30T11:16:00

2009-10-30T09:18:32Z

Моя дружина sana_sson вже кілька місяців працює над проектом su_hermana (“Щоденник їхньої сестри”). Ось уривок з нього:

“13 АПРЕЛЯ 1879 ГОДА, ВОСКРЕСЕНЬЕ

Дорогой Дневник!

Знаешь ли ты, что у тебя есть целый десяток кузенов? В таких же, как ты, тетрадях мой брат Альмерия ведёт свой дневник. Скрупулёзно записывает каждое, даже брошенное в сторону, слово и всякий взгляд, все наши побуждения и движения, любое событие. Наблюдает за всеми беспристрастным взглядом историка. Десятки толстенных фолиантов в расшитых серебряными вензелями бархатных переплетах лежат у стены и служат ему время от времени креслом или постелью.

В желтых арабских шароварах, с распущенными, ниспадающими до пояса волосами (Так редко удается увидеть их, не стянутыми в тугую косу, а плащом покрывающими его плечи и спину.), он сидит у окна за низким столом и пишет.

Перо резво бежит по бумаге и вот зависает на секунду, трепещущее от нетерпения: Альмерия подыскивает подходящее прилагательное или распутывает какую-нибудь уж слишком мудреную фразу. Потом оно снова опускается, склёвывает белый хрустящий лист и выплевывает маленькие круглые буквы, рассыпает по строчкам слова и внизу расчеркивает чернильным носом – Альмерия закончил и ставит дату. Быстро перечитывает и захлопывает восемьдесят какой-то-там том, поднимается, несколько раз разжимает и сжимает пальцы левой руки (Он - левша, левой держит и ручку и нож.), качает головой.

- Всё враньё… - Говорит он мне, лукаво улыбаясь, подносит ладони к губам, целует свои ногти, ещё раз повторяет это своё: - Всё враньё…

И я ему верю.
-----------------------------------”

всьо как ты просіл

2009-10-27T18:46:08Z

oles_barlig @ 2009-10-27T14:27:00

2009-10-27T12:33:41Z

що собі думають люди, що тулять ось такі рекламні слогани:
"Быть красивой, это модно!",
"Чёрный - самый модный цвет 2009"
??!!??

oles_barlig @ 2009-10-27T11:18:00

2009-10-27T09:26:04Z

Як я вже повідомляв: http://oles-barlig.livejournal.com/169169.html в неділю відбулася презентація альманаху сучасної української фантастики “Український фантастичний оглядач “УФО”. Свого часу я надсилав туди дещо зі своєї прози й отримав у відповідь чимало цікавих думок від їхнього головного редактора. Але більш за все це видання повеселило мене, коли я відправив туди оповідання дружини “Великий строк”. Зазначу, що редакція альманаху дотримується політики діалогу з автором. Себто “ми надрукуємо вас, якщо ви перепишете ось це, а ось це взагалі викинете”. Так от, надсилають вони листа у відповідь на Санине оповідання з якого виходить, що вони не зрозуміли про що в ньому йдеться і просять виправити те, що за суттю і окреслює цю прозу як “фантастичну”. Я зрозумів, що випадок цей, мабуть, клінічний і стало мені якось сумно за вітчизняну фантастику, яку вирішили відновлювати саме ці люди. А, зовсім забув: одне з приоритетних запитів редакції щодо творів, їхня дія мусить відбуватися на території України та бажано спиратися на місцевий фольклор. В руслі всього цього так і уявляю собі оповідання про якогось м’язистого Тараса у вишиванці, якій йде до лісу, аби визволити від змія красуню Галю. По дорозі рятує від чугайстра звабливу цицькасту мавку, і коли та намагається його звабити то рішуче відповідає: “Я Галю люблю і їй не зраджую”. Потім через пару абзаців починає мочити з покидьком-змієм, гасить його і вертається до села аби одружитися з Галею за усіма народними звичаями (“народні звичаї” при цьому яскраво зображуються ще так абзаців на 5, перебріхуючи етнографічні нариси скачані автором з інтернету).
Ото так...

oles_barlig @ 2009-10-26T11:33:00

2009-10-26T09:37:28Z

вчора одна з моїх френдес виклала пост зі світлинами про подібність до своєї матері. це наштовхнуло мене на це:
з усіх своїх родичів я більш за все схожий на Капіталіну – матір свого батька. ось для порівняння два моїх і два її поличчя:

(навздогін ось цьому: http://oles-barlig.livejournal.com/169320.html)

нє лохматтє мнє бабушку!

2009-10-24T13:19:30Z

Щойно переглянули з sana_sson тіпа «біографічний фільм про стосунки Лорки та Далі. От, що я вам скажу: муть-муть, і ще раз – «муть». По-перше, полестили як зовнішності Далі так і Лорки – обидва вони не були ззовні такими цукровими хлопчиками, як ці два актори. По-друге, Далі надто романтизований. Стільки рожевих шмарклей відірваних від того, якою паскудою він був насправді. Скажімо, з цього фільму ми дізнаємося він поїхав з Іспанії до Парижу, бо боявся близькості з Лоркою – хуйня. Поїхав він, бо хотів слави і бабок й знав, що в Іспанії йому із цим особливо ловити нема чого. По-третє, автори фільму ніби хотіли сказати, що «квіточку Далі» так ніхто і не зірвав і він проніс її, щоб потім, мабуть, віддати її на тому світі Лорці – щаз заплачу! По-четверте, ... Ой, грець із ним! Фігня розрахована на неосвідченних сентиметальних педиків та жінок, що люблять фільми з серії «ЖЗЛ».
Знавці біографії Лорки – чи існувала в його житті така собі «Магдалена» - «письменниця-суфражистка», чи це вигаданий персонаж?

oles_barlig @ 2009-10-22T21:34:00

2009-10-23T09:18:41Z

У моєї доньки є химерна звичка до якої її ніхто не привчав:
Коли вона бачить якийсь транспорт в русі: легкові автівки, вантажні, трактори і навіть потяги то вона махає їм ручкою і посилає повітряні поцілунки.
Думав віддати її згодом на оперну співачку, але, мабуть, доведеться відправляти на автомеханіка...

про Я

2009-10-22T07:57:03Z

*

Вчора написав в ЖЖ одного свого пітєрського френда:
«у меня в Жж в основном фотографии меня самого, из-за чего меня постоянно упрекают в нарциссизме. на самом деле, это не "от любви к своей внешности", а от "неуверенности в себе из-за своей внешности"».
Тривалий час мене дратувала моя зовнішність. Вона видавалася мені гидкою, особливо ніс – маленька кирпата бараболя. Згодом, коли я подорослішав, то часто чув від інших людей, що я красивий. Зі мною знайомились. Мене запрошували до ресторанів. Дарували подарунки. Вмовляли зайнятися модельною кар’єрою... Зізнаюсь, мені це не аби як лестило. І мені хотілось вірити в те, що я дійсно вродливий, хоча завжди знав, що це не так. Єдино, що перестало дратувати, так це ніс – за останні три роки, здається, від почав набувати іншої форми. Ніс як і волосся мій окремий сексуальним фетіш. Мені подобаються виразні великі носи з горбинкою і я теж хотів би мати собі такий ж «дзьобик».
Мою зовнішність називають і єврейською, і арабською, і іспанською... Все це дуже екзотично і красиво, але насправді у мене дуже типовий фейс для Південного Сходу України. Така собі «слов’янськість» рясно розбавлена татарськими генами. Зрештою й греки трохи загидили кровички, про це, власне і вірш є:
http://oles-barlig.livejournal.com/108120.html?thread=1126232
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
**
Блукаючи «Контактом» надибав ось таку світлину:

Якось магнетично вона на мене впливає. Хочу щось таке ж: надлюдське. Зробити б цілу фотосесію з тим, аби повністю перевтілитися в щось інше. Часто думаю над тим, як виглядав би, якби пофарбував волосся у платиновий колір і вставив собі зелені контактні лінзи... Це якась незрозуміла жага стати на якийсь час чимось іншим. Набути зовсім іншого значення, себто змісту через геть іншу форму. Якщо серед моїх френдів є психологи, може хтось пояснить в чому справа?
Зрештою треба буде здійснити якусь таку фотосесію. От розхитаю rudens після її депресії і зроблю.

Український фантастичний оглядач

2009-10-21T10:08:40Z

До уваги усіх, хто цікавиться сучасною вітчизняною літературою загалом
та фантастикою зокрема!

Запрошуємо Вас завітати на презентацію журналу "Український Фантастичний Оглядач (УФО)" в Запоріжжі! Візьміть участь у всеукраїнському заході із популяризації цього видання та вітчизняних письменників, що пишуть у нереалістичній манері!
Місце проведення акції: книжковий супермаркет «Буква» (при торговому центрі «Україна»); зупинка транспорту – Універмаг «Україна».
Дата проведення: 25 жовтня 2009 року (неділя).
Початок: о 15.00
Опис події: всеукраїнська презентація журналу «Український фантастичний оглядач «УФО» - першого україномовного журналу фантастики – в мережі книгарень «Емпік/Буква» у рамках акції «Місяць української культури». Протягом жовтня такі презентації відбуваються у Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Харкові та Херсоні.
Гості заходу в Запоріжжі:
1. Редактор відділу "Прози" журналу "УФО" Наталія Дев’ятко - дніпропетровська письменниця, дипломант і переможець літературних конкурсів "Чарівна книжка", "Собори наших душ", "Гранослов", "Рукомесло", "Шевченко в моєму серці", "Молода муза", фіналіст конкурсів короткого оповідання "Сила малого" і короткого роману "Євроформат" та ін. Автор книг "Между светом и тенью", "Три кроки до Світанку", "Казки Країни Сновидінь". Засновник щорічного міжнародного літературного конкурсу "Сучасна нереалістична проза" (започаткований 2006-го року); член журі і координатор щорічного обласного літературного конкурсу "Молода муза", упорядник альманаху переможців і дипломантів конкурсу (з 2008-го року). Член Національної Спілки журналістів України (з 2000-го року), член Національної Спілки письменників України (з 2006-го року).
2. Редактор відділу "Критики" журналу "УФО" Віталій Кривоніс, молодий дніпропетровський прозаїк та перекладач. Лауреат обласних конкурсів "Собори наших душ" та "Молода муза". Цікавиться лінгвістикою, займається перекладами, у тому числі з норвезької, ісландської та давньоісландської (зокрема таких текстів, що раніше не перекладалися українською).
3. Автор, що друкувався у цьому журналі: Сана Праєдгарденссон (Запоріжжя) - член літературного клубу «99» та літературної групи «Сталкінґ хронотвору». З 2006 року пише українською мовою. Друкувалася в альманахах «Нова проза», «Час’ник», «Хортиця», «Склянка часу», журналах «ШО» та «УФО», літературній газеті «Отражение», часописі «Четвер», в антології «Карамболь», запорізькій періодиці. Фіналіст конкурсу короткого оповідання «Сила малого». Ілюструє літературний альманах «Час’ник». Наскрізним образом в літературній творчості є родинні зв’язки.

4. Гість заходу: Катерина Гопенко (Запоріжжя) – солістка запорізького гурту «Немного нервно. Його учасники - володарі премії «Запоріжжя The Best», постійні гості міжнародних та всеукраїнських поетичних та музичних фестивалів, брали участь у численних благодійних акцій. До створення гурту його випробували себе у таких стилях, як рок, метал, авангард, джаз, блюз, фолк, етно, класична музика. І цей досвід був використаний для створення власного авторського стилю. Зараз інколи тексти пісень, що їх складає сама Катерина, публікуються у поетичних збірниках, але не всі знають, що свого часу вона писала містичні оповідання. Зараз, на жаль, у неї майже немає часу для заняття літературною творчістю.

Координатор акції у Запоріжжі:
Таміла Тарасенко (псевдонім Тала Владмирова) Народилася в Гуляйполі, дитячі роки провела в Чернігові, зараз мешкає в Запоріжжі. Закінчила фізико-математичну школу, вищу освіту здобула за філологічним профілем. Здебільшого, пише оповідання у різних жанрах фантастики українською та російською мовами. Має публікації у журналах «УФО», «Київська Русь» та альманахах «Нова проза», «Четвер», «Хортиця».

Трохи більше про журнал:
Журнал "Український Фантастичний Оглядач (УФО)" почав виходити у2007 році як щоквартальне видання. На сьогодні от-от має з’явитися з друку його дев’ятий номер. "УФО" – перший повністю україномовний журнал фантастики. На сторінках, крім оповідань та повістей, публікуються вірші, рецензії, критичні статті, новини – все, що стосується фантастики у всіх її проявах, і в нашій країні, й у світі. Ніякому жанру фантастики не надається перевага, дві головні вимоги: нереалістичний манера письма та якість твору.
"УФО" є всеукраїнським і за складом редакції. Серед представників редакції письменники-фантасти з Києва (Тимур Литовченко, Радій Радутний), Криму (Валерій Верховський), Кременчука (Олексій Кацай), Дніпропетровська (Наталія Дев’ятко, Віталій Кривоніс), сам журнал видається у Львові у "Видавничому Домі "Панорама".
На сьогодні в журналі опубліковано твори більше 70 авторів як з України, так і з Росії, Білорусі, Казахстану, Молдови, Німеччини, Ізраїлю, США та ін. Третина цих публікацій – дебютні. На сторінках видання можна знайти статті і твори відомих письменників: Генрі Лайон Олді, Дмітрія Тєдєєва, Антона Первушина, Наталії Щерби, й оповідання талановитої молоді Наталії Добрової, Єлени Бойкової, Олександра Пащенко та ін.
Журнал вже третій рік поспіль спільно із альманахом "Полдень, ХХІ век" (головний редактор Борис Стругацький) співпрацює з міжнародним літературним конкурсом "Современная Нереалистическая Проза", який входить до трійки найпопулярніших літературних конкурсів у мережі Інтернет серед користувачів СНД.

Подробиці можна дізнатися за телефоном: 099-266-80-25; або за мейлом: tala-astra-1@ukr.net

oles_barlig @ 2009-10-19T12:51:00

2009-10-19T08:50:36Z

byelov в межах свого проекту розробив кілька плакатів:

МЕСТО, В КОТОРОМ ОПАСНО

2009-10-16T09:06:58Z

Кілька цитат з публікації Віталія Атанасова „Место, в котором опасно”:

„События последних двух недель и кульминация в «Я Галерее» свидетельствуют, что явление перешло на качественно новый уровень. «Если вы будете следующими, кто отважится предоставить пространство для обсуждения тем ЛГБТ или этнических меньшинств, или любую другую тему, которая не устраивает правые группировки, последствием будет физическое насилие. Цель - напугать и вытеснить из коммуникативного пространства эти темы, эти меньшинства, людей, которые хотят говорить, и вообще - возможность сопротивления», - сказал Максим Буткевич. По его мнению, нападающие достигнут своей цели, если начнет возрастать число площадок, отказывающихся проводить подобные мероприятия

Не стоит питать иллюзий и по поводу властей и милиции, которые на действия ультраправых смотрят сквозь пальцы. К примеру, всех задержанных в связи с попытками срыва презентаций упомянутой квир-антологии в Львове и Киеве милиция отпустила через несколько часов. При этом их действия не объединены в одно дело, а рассматриваются по отдельности как мелкие административные правонарушения. Таким образом, вызывает сомнение объективность расследования и поиск виновных в поджоге «Я Галереи».

До последнего времени милиция, прокуратура и суды игнорировали наличие проблемы ксенофобии и преступлений на этой почве. Такие преступления чаще всего квалифицировались в Украине не по «профильной» 161-й статье УК, а как «хулиганство», «нанесение телесных повреждений» и т.п., сообщает в своем исследовании ксенофобии в Украине Вячеслав Лихачев. В 2006 и 2007 годах в Украине было совершено более 100 нападений на почве этнической ненависти, в результате которых погибло восемь человек. Число таких преступлений продолжает расти: в 2008 г. и первой половине 2009 г. совершено 105 нападений.

Более того, государство и спецслужбы откровенно подыгрывают неонацистам. Так, после убийства в уличной потасовке члена одесской расистской группировки Максима Чайки, президент Виктор Ющенко назвал погибшего «украинским патриотом» и санкционировал репрессии против движения антифашистов”

„В новом контексте, когда идеи радикального национализма де факто стали не то чтобы общепринятыми, но, в некоторой степени, идеологическим мейнстримом, представленным на общегосударственном уровне, крайне правые группировки не могут больше ими довольствоваться. Отчасти они даже вынуждены занимать радикальные позиции, сдвигаясь в сторону всё более экстремальных разновидностей крайне правой идеологии. Так от радикального национализма они эволюционируют к неонацизму и расизму. Агрессивная гомофобия органично вписывается в узкий горизонт этих идеологий, замешанных на ненависти и насилии”

Детальніше тут: http://prostory.net.ua/ua/articles/4-articles/224-2009-10-11-19-20-03

120 СТОРІНОК НІЖНОСТІ

2009-10-16T08:01:32Z

Дякую за наводку mo_zen_real:
В газеті «День» з*явився відгук на антологію «120 сторінок Содому»:

120 СТОРІНОК НІЖНОСТІ

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Він походив від равликів,
бо тіло його увесь час
вислизало з моїх пальців,
а кроки до мене
здавалися надто повільними.

Вірші про кохання однієї людини до другої. Кохання не знає меж і не робить розрізнень: старе як світ, завжди актуальне послання, котре так чи інакше містять у собі тексти, що склали квір-антологію «120 сторінок Содому. Сучасна світова лесбі/гей/бі література».

Про це нове видання київської «Критики» писали переважно, як про подію політичну, загострюючи увагу на скандалах, що їх намагалися влаштувати нацистські погромники під час львівських та київських презентацій. Про власне літературні якості книжки говорилося набагато менше, що є, на мою думку, несправедливим.

Звичайно, сама назва може збити з пантелику, а то й вивести з рівноваги деяких представників «моральної більшості». А втім, це, здається, усвідомлений жест, котрий можна потрактувати і таким чином: кохання, загнане у гетто, оточена ненавистю, просто кидає свій вирок назад, у суспільство, яке підтримує катів і тюремників.

Але якщо незашорений читач захоче мати перед собою зріз актуальної, найсвіжішої світової літератури, то кращої книжки годі й шукати. «120 сторінок Содому» — першокласна збірка любовної лірики у віршах і прозі. Звичайно, там є еротичні моменти, однак вельми стримані, і, в цілому це той рівень літератури, коли не важать ані стать, ані інтимні уподобання автора. Процитовані вище вірші одного з ініціаторів та співупорядників антології запорожця Олеся Барліга, чудово передають панівні мотиви книги — перебування на непевній дистанції притягання-відштовхування, постійне чекання, гра бажань і гра з долею, непритлумлений біль, щемка меланхолія.

Я не допоміг тобі,
хоча остання скриня
була нашою.
Я вчасно сховався
за власним мужнім рішенням.
Я там стояв,
плакав у вікно
і дивився тобі услід,
як секундами
тікали вздовж вулиці роки.

(Штефан Офенбехер, «Остання скриня»).

Багато віршів у «120 сторінках» — про неможливість воз’єднатися з Іншим та бодай хоч якось наблизитися до нього чи втримати його біля себе. Інколи це схоже на пісні про кохання, а інколи сягає висоти екзистенційних узагальнень, бо Інший завжди є і найбільшим надбанням, і найбільшою втратою. Нема різниці, хто це — Він чи Вона: ніжності для Нього чи Неї завжди забагато і завжди не вистачає. І саме тому ніжність ховається за різкою інтонацією, навіть криком, але також і за іронією: з огляду ще й на це назва збірки, ота шокуюча «содомічна» маска здається якнайточнішою.

А вміння дивитися за маску, бачити крізь неї — властивість людей розумних.

№184, середа, 14 жовтня 2009
http://www.day.kiev.ua/281591/